· Художня література – це вид мистецтва, що відображає
дійсність засобами мови в образній писемній мові.
· Художній образ – це узагальнена картина людського життя і
навколишнього світу, втілена в індивідуально – мистецьку форму творчою уявою
письменника.
· Тема – це те, про що розповідається в художньому творі.
· Ідея – основна думка твору, висвітленню якої підпорядковані всі
образи і художні засоби твору.
· Проблема – основне питання, порушене у творі, та сторона
життя, що особливо цікавить письменника.
· Проблематика – це коло питань, які автор порушує у творі.
· Конфлікт – суперечність, зіткнення, що лежить в основі
боротьби між персонажами, і зумовлює розвиток подій у творі.
·
Фабула твору – це поданий у причино –
часовій послідовності ланцюг подій, змальованих у художньому творі (сюжет).
·
Композиція – це побудова художнього
твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій
і розстановка персонажів.
·
Сюжет – це художньо осмислена
конкретна система пов’язаних між собою подій,у яких
розвиваються характери персонажів і зміст твору.
·
Троп – слово або вираз, ужиті в
переносному значенні. Тропи забезпечують образність художньої мови,посилюють
емоційність, виразність, допомагають яскравіше змалювати у творі персонажів та
обставини.
·
Епітет – художнє визначення, яке
образно або емоційно розкриває ознаки певного явища.
·
Порівняння – троп, що пояснює ознаки
одного явища або предмета за допомогою іншого, чимось схожого на нього.
·
Метафора – троп, у якому ознаки
одного явища переносяться на інше за подібністю між ними (Метафора – ніби
приховане порівняння. Але: два явища не порівнюються, а ознаки одного
переносяться на інше).
·
Символ – предмет або слово, що
умовно виражає суть певного явища.
·
Персоніфікація – надання тваринам,
предметам,явищам та поняттям властивостей людини олюднення їх.
·
Алегорія – іносказання; троп, у
якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.
·
Метонімія – троп, для якого
характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним в
певному зв’язку (увесь Київ вийшов на
демонстрацію або з’їв три тарілки).
·
Синекдоха – троп, що заснований на
вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість
невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки (сто разів вам казав!)
·
Евфемізми – слова або вирази, ужиті
замість слів з неприємним, непристойним або забороненим змістом (ухилятися від істини замість брехати).
·
Гіпербола – різновид тропа, що
полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного
предмета, явища або дії (тобі я кину всі
квітки до ніг).
·
Літота – художнє применшення ознак
якогось явища з метою показати його мініатюрність, підкреслити презирливе або
лагідне ставлення до нього (крихту рідної
землі, куриці по коліно).
·
Мейозис – використання демінутивних
утворень не для зменшення чи послаблення ефекту, а для підсилення
інтенсифікації (у керівника зубки прорізалися).
·
Оксиморон (оксюморон) – свідоме поєднання різко
протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді
разом дають нове уявлення (живий труп,
«На нашій – не своїй землі» Т.Шевченко).
·
Ідіоми – стійкий неподільний
зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його
складових елементів (впадати в око).
·
Крилаті вирази – коротка фраза з глибоким
змістом (Ахілесова п’ята).
·
Гумор – беззлобно – добродушне , жартівливе зображення
смішних явищ.
·
Іронія – троп, який виражає
глузливо – критичне ставлення до зображуваного (прихована насмішка,
безпосередньо пов’язана з комічним, гумором і сатирою).
·
Сатира - , неприємне, гнівне
осміяння всього потворного.
·
Сарказм – зла і уїдлива насмішка,
вищій ступінь іронії.
·
Гротеск – вищий ступінь комічного,
художній прийом у мистецтві, заснований на нарочито карикатурному спотворенні,
порушенні форм і розмірів предметів, перебільшенні або применшенні
зображуваного,на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з
фантастичним,трагічного або смішного з комічним, смішним.
·
Інверсія – одна із стилістичних
фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш
значуще слово або слова особливо підкреслити, звернути на них увагу.
·
Тавтологія – повторення однокореневих
або близьких за значенням слів. Тавтологія затримує увагу на сказаному,
увиразнює його, посилює емоційність і ритмічність мови. (Може також бути вадою
мовлення).
·
Антитеза – особливо підкреслене
протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок.
·
Анафора – єдинопочаток, повторення
на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів,
синтаксичних конструкцій.
·
Епіфора – повторення однакових
слів або синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф або речень,
розділів (у прозі).
·
Симплока – поєднання анафори з
епіфорою.
·
Кільце – повторення однакових слів
чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частин.
·
Рефрен (повторення) – повторення однакових слів
або виразів, віршованих рядків чи строф у творі з метою звернення на них
особливої уваги читачів, підкреслення мелодійності, ритмічності.
·
Асиндетон
(безсполучниковість) – навмисне пропускання сполучників між однорідними членами
з метою відтворення швидкого руху, раптової зміни в явищах.(Зійшлись,побрались,поєднались, помолоділи,підросли.(Т. Шевченко)).
·
Полісендитон
(багатосполучниковість) – нагромадження у фразі або строфі великої кількості сполучників
з метою уповільнення розповіді, посилення наспівності, підкреслення роздумів
мовця. (Рідна мати моя,ти ночей не
доспала, і водила мене у поля край села,
і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала.(А.
Малишко)).
·
Алітерація – зумисне надмірне
повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу
зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.
·
Асонанс – зумисне надмірне
повторення голосних звуків з метою посилення милозвучності мови.
·
Стопа – поєднання наголошених і
ненаголошених складів, які повторюються в рядку.
·
Хорей (трохей) – двоскладова стопа з
наголосом на першому складі (Вічний революцьйонер – дух,що тіло рве до
бою, рве за поступ, щастя й волю…(І. Франко)).
·
Ямб – двоскладова стопа з
наголосом на другому складі(Реве та
стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива…(Т.Шевченко)).
·
Пірихій – службова двоскладова
стопа з обома ненаголошеними складами(в
сумні пісні вплелися жартівливі( М. Рильський)).
·
Спондей – службова двоскладова
стопа з обома наголошеними складами(Народне
серце билося у співі – те, що у муках билося колись (М. Рильський)).
·
Дактиль – трискладова стопа з
наголосом на першому складі(З раннього
ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти(П. Грабовський)).
·
Амфібрахій – трискладова стопа з
наголосом на другому складі(Любіть
Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і
радості мить, любіть у годину негоди( В. Сосюра)).
·
Анапест – трискладова стопа з
наголосом на третьому складі(Наша ціль –
людське щастя і воля. Розум владний без віри основ…( І. Франко)
·
Бакхій – службова трискладова
стопа з трьома ненаголошеними складами.
·
Цезура – особлива ритмічна пауза в
середині віршового рядка, яка ділить його на два пів рядки.
·
Пауза –зупинка голосу, коротка
перерва під час читання, яка є словорозділом у тексті.
·
Рима – співзвучність закінчень у
суміжних та близько розташованих словах у рядках (явище звукове, а не графічне:
у римі збігаються звуки, а не букви). Розглядається з останнього наголошеного
звука.
·
Римування – це особливість
розташування рим у віршованому творі, інтервал між ними.
·
Строфа – найбільша ритмічна
одиниця віршованого твору, група віршованих рядків, об’єднаних однією думкою,
інтонацією та порядком римування.
·
Клаузула – заключна частина вірша
або строфи.