Я – європеєць
Есе
Чи часто ми задумуємося над тим, хто ми є? Чого ми прагнемо? Яку дорогу в
майбутньому нам би хотілося обрати? Чи хочемо ми бути європейцями? Чи, можливо,
вже споконвіків ми і є ними?
Занурюючись в історію, можна згадати часи Київської
Русі, коли князь Володимир увів християнство, запозичивши його в європейських
державах.
Язичеські звичаї нашого народу надовго б затримали просування давньої
Русі в своєму розвитку, якби не запозичені у Європі християнські вірування.
Ярослав Мудрий активно розвивав політику теплих взаємовідносин з європейськими країнами.
Не можна не згадати українських гетьманів, які співпрацювали з урядами країн
Європи. А революційні часи на Україні? Саме Європа стала прихистком для нашого
уряду в буремні революційні часи і досить довго, саме в Європі, діяв уряд України в екзилі.
Як бачимо, історія свідчить, що Україна від часів
Київської Русі, поступово, але досить упевнено, ставала європейською державою,
плекала загальноєвропейські цінності.
Не слід забувати, що європейські країни у своєму
культурному розвитку досягли більших і суттєвіших успіхів, ніж, наприклад,
країни Сходу. З них потрібно брати приклад, прагнути до кращого. Проте, слід
зазначити, що прагнути до Європи – не означає відмовитися від свого рідного,
етнічного, національного.
Сьогодні інтерес до України в Європі і всьому світі значно зріс. Якщо раніше
європейці знали Україну завдяки величним постатям таких наших співвітчизників
як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Микола Лисенко, Анатолій
Луначарський, Андрій Шевченко, Руслана, брати Клички, то сьогодні для Європи відкриттям
став український народ як сильна і
велична нація. Мабуть, лише після Майдану український народ по-новому відкрився
для Європи, адже відстояв європейський вектор розвитку навіть ціною свого
життя. Бути разом з Європою – це не просто фраза, а, як на мене, майбутнє
України, як процвітаючої, багатонаціональної, єдиної та неподільної
європейської держави.
Для молоді вже давно європейські вузи – це стандарти,
на які треба рівнятися. Навчатися у
вузах Англії чи Франції – це заповітна мрія багатьох українців. І ця мрія може стати
дійсністю, якщо ми за своїми стандартами досягнемо європейського рівня . Нам
треба небагато для того, щоб стати разом з Європою на один щабель культурного,
освітнього та наукового розвитку. Цей крок уже зроблено. Потрібно продовжувати прямувати розпочатим шляхом.
Українці прагнуть вільно пересуватися європейськими
країнах в межах Євросоюзу, ближче знайомитися з їх культурою, доносити до
європейців свій національний колорит. І для цього не лише держава має рівнятися
на євро- стандарти, а й кожен з нас
повинен морально, духовно, етично готувати себе до «злиття» з європейською
спільнотою.
І якщо мене запитають : чи я вважаю себе європейцем,
то я відповім гордо і впевнено – так, я
– європеєць. І нехай Україна офіційно ще не увійшла до Євросоюзу, але вже
зроблено багато кроків для того, щоб ми наблизилися до цієї мрії.
Я ніяким чином не хочу сказати, що Україна не
демократична і не цивілізована держава, що лише вступ до Євросоюзу зможе
зробити її такою. Ні! Бути разом з Європою, для мене особисто, означає бути
європейською спільнотою, здатною сумісно вирішувати економічні, політичні,
культурні і навіть військові проблеми. Шукати дипломатичні рішення
найскладніших проблем. Як проблем однієї європейської спільноти, інтереси і
прагнення якої є єдиними: розвивати економіку, культуру, освіту, науку, створювати
робочі місця, дбати про благо та майбуття народу, бути добрими і мудрими сусідами,
жити в мирі і злагоді.
Я – європеєць! Можливо, цю фразу у недалекому
майбутньому ми скажемо вже як члени Євросоюзу, як брати і сестри, що будуть
сповідувати ідеали любові, братства, демократії та миру.
Відомості
про автора:
Токман Дар’я, учениця 10 класу Селидівської
загальноосвітньої гімназії