Шануймо слово Кобзаря
«Народ
шукає в геніях себе…»
Л. Костенко
Уже вкотре беру до рук “Кобзар” Тараса Шевченка.
Маленька, обдерта книжечка… Пробую прочитати якого року вона видана. Не можу,
тому що перша сторінка пошкоджена вогнем. Батьки не пам’ятають звідки вона у нас. Бабуся і дідусь теж не можуть відповісти на моє запитання. “ Навіщо тобі ця книга?- запитує мама. - На полиці новий “Кобзар” у красивій
палітурці. Краще його почитай.”
Та мене чомусь вабить саме ця пошарпана
книжка. Вона пахне минувшиною, таємницею, чимось далеким і невідомим.
Перегортаю пошкоджені сторінки, вчитуюсь у рядки і намагаюсь уявити , хто ще до
мене тримав цю книжечку в руках ,
кому вона належала. Цікаво: хто цей
таємничий власник, де мешкав і чим жив?
Одне можу сказати
впевнено: він був патріотом свого краю, якщо цікавився творами Шевченка. Отой
дух патріотизму передавався і мені, коли я починала вчитуватися в поетичні рядки.
Он гайдамаки
несуться по чистому полі на прудких скакунах, а там далі палають українські села і міста після нападу поляків . Аж он щось багряніє .
Це «прийшли ксьондзи і запалили наш тихий рай. І розлили широке море сліз і
крові…» Таких рядків у поета дуже багато.
Тільки у них він може сповна
поплакати над понівеченою долею України, над своїм «тихим раєм».
Аж ось , серед цього жаху і біди, почулось ніжне щебетання
соловейка. Його доповнила сумна дівоча пісня. Це шевченкова Катерина виглядає коханого москалика й тужить над
своєю гіркою долею.
Катерино, серце
моє! Лишенько
з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати — чужі люде,
Тяжко з ними жити! - лагідно звертається поет до своєї
героїні.
Інколи
мені здається , що я чую оті Кобзареві
слова-повчання. Гортаючи сторінку за сторінкою, усвідомлюю, що він
звертається своїми рядками до мене.
Потрібно тільки взяти в руки книжку і уважно вчитатись у кожне слово, кожну
строфу.
То ким же насправді був Шевченко? Відомим політичним діячем, генієм, пророком чи ліричним
поетом, який , час від часу, писав твори про страждання і гірку долю свого
народу?
Зараз існує дуже багато поглядів на
творчість Кобзаря. Одні возвеличують
його, піднімаючи до висот пророків, інші
опускають на саме дно, прирівнюючи до волоцюг.
Я ще зовсім юна, тому не маю можливості своїми знаннями зрівнятись з
відомими критиками та літературознавцями.
Можу оцінити творчість поета тільки
як пересічний читач, людина, що любить рідну землю і вболіває за її добробут.
Я пишаюся тим, що можу віднести Шевченка до
своїх улюблених письменників, і та пошарпана , обгоріла книжечка , знову і
знову заставляє мене гортати сторінки, вчитуватись у написане, аналізувати і
міркувати над минулим і сучасним.
Особливо мене вразили два твори Шевченка: «Сон» та « І
мертвим і живим . І ненародженим землякам моїм…» . Який уже раз перечитую, і не можу повірити , що ці рядки
написані майже два століття тому.
Ті проблеми, які піднімає поет у своїх творах
у далекому минулому , сьогодні актуальні
як ніколи. Я ще дитина, але добре розумію , що у моїй країні «Правдою торгують.
І господа зневажають, - Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом
засівають…» Усе це про наше сьогодення, про той час, у якому живу я,
представник молодого покоління української держави. Але мало кого цікавить наша
доля, те ким ми виростемо. Батьки моїх ровесників працюють за кордоном, заробляючи гіркий кусок хліба. Ніби саме про
них писав Шевченко:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра
…………………………………………..
..............................................................................
Робота учениці Селидівської гімназії Герасимової Альони