Я – європеєць
Есе
«Я
- європеєць?» - запитую себе. Якщо подивимося на мапу, то, звичайно, побачимо, що
країна, в якій я маю щастя жити, розташована майже в самому центрі Європи. Так,
я не обмовилася, бо щаслива, що народилася в барвінковому краї, де ростуть
високі тополі та червона калина, де простяглися обпалені сонцем степи, де
недоторкана краса полів, лісів, річок. Я щаслива! Щаслива, тому що люблю свою
Вітчизну, природу, мистецтво, працю, справедливість та все, що притаманне нам -
українцям. Щаслива тим, що живу в країні, в якій народилися Т.Шевченко,
П.Тичина, І.Нечуй-Левицький, Л.Українка, П.Грабовський, В.Сосюра, Л.Костенко. Саме вони були одними з тих, хто за благородні, високі ідеали
йшли на каторгу, на заслання, а у своїй літературній творчості розвивали
визвольні традиції народу, були борцями за щасливе майбутнє, за розквіт творчих
сил народу, показували одвічне прагнення українського народу до волі і
незалежності.
Однак
я вважаю, що замало жити в центрі Європи і пишатися цим. Перш за все треба
відчувати себе вільною, захищеною людиною. А чи вільні ми, чи захищені? А чому
люди , не шкодуючи свого життя, хочуть щось змінити? Шукаю відповідь. І згадую,
як ще п`ятирічною дівчинкою я мріяла про Францію, а в
десятирічному почала вивчати історію Англії. Не пам`ятаю, хто або що
мене підштовхнуло, але це було цікаво! А потім – уроки літератури, історії,
географії, музики, біології, хімії – лідери моєї симпатії й уваги. Дарвін, Бонапарт, Моцарт, Б.Хмельницький …- це люди, які
домоглися світового визнання і захоплення, це люди, які змінили хід життя, це
люди , які не мають, на перший погляд, ніяких спільних рис, але об`єднує їх одна земля – Європа. Вона стала справжньою
хранителькою талантів світового рівня. Якось на уроці літератури ми вивчали творчість
Петрарки, і на наш розсуд припав вислів, головною метою якого було донести до
нас, що життя – це книга. Якщо ти не подорожуєш, ти проживаєш лише один лист.
Ці слова настільки глибоко припали до душі, що стали своєрідним гаслом мого
життя. Тому мені, дівчинці, яка вже багато знає про свою країну, стало замало
книжкових описів. Я мріяла знати більше про Україну. Мої мрії здійснювалися
поступово. Я подорожувала по Святогір`ю, Бахчисараю, Ялті, Одесі, Миколаєві, Умані, Львову. Це
чудові місця! Пiд час екскурсій ще раз переконалася, що за своє існування
моя країна переживала багато негараздів, але завжди піднімалася з попелу, не
дивлячись ні на що, оживала. Хочу
зауважити, що багато в чому це відбувалося завдяки особливому духу нашого
народу, який став сильним і самостійним, міцним не тільки тілом, але і духом, та на все дивиться «під своїм власним кутом».
Мабуть, тому що дозволити собі носити швейцарські годинники, італійське взуття,
одяг з Парижу, здобувати європейську освіту, відпочивати на європейських
курортах, їздити на європейських автомобілях, лікуватися в європейських
клініках, зберігати гроші в доларах та євро, робити євроремонт можуть далеко не
всі. Але ж дуже хочеться, щоб і моєю країною пишалися всі люди планети. Я
переконана, що мій вибір очевидний! Я хочу бути європейцем! Я хочу жити в
цивілізованій, європейській Україні! Я хочу подорожувати країнами Балтії,
західної Європи без перешкод!
Розумію, Україні зараз дуже важко. Але!!! Ми
зможемо спільними зусиллями досягти мети. Я вірю в те, що ми будемо жити в
країні, де понад усе права людини, де є можливість
нормально працювати, вчитися, і не жити в страху день у день, де правосуддя
однакове для всіх
людей, де рівні можливості даються всім від народження....
Чи можу я назвати себе європейцем? Так, бо жодна пісня не
оспіває моєї жаги до кращого життя, бо жоден вірш не передасть моєї любові до
України, бо жодна книга не опише тих почуттів, що відбуваються в моїй юній
душі!
Отже
, я - європеєць!
Відомості
про автора:
Лаврук
Аліна, учениця 10 класу Селидівської
загальноосвітньої гімназії